ТАКТИКА ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ СТАТТЕЮ 409 КК УКРАЇНИ

Анотація

У статті досліджено тактичні особливості проведення окремих слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, передбачених статтею 409 Кримінального кодексу України, які полягають в ухиленні військовослужбовців від військової служби шляхом самокалічення, симуляції хвороби, підроблення документів чи іншим способом. Метою статті є розроблення криміналістичних рекомендацій щодо тактики проведення окремих слідчих (розшукових) дій під час розслідування кримінальних правопорушень, передбачених статтею 409 КК України, з урахуванням сучасних способів ухилення від військової служби, типових слідчих ситуацій, особливостей механізму слідоутворення та практики доказування в умовах воєнного стану. У роботі використано діалектичний, формально-юридичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, статистичний, конкретно-соціологічний методи, а також методи аналізу, синтезу та моделювання, що дало змогу сформувати авторської моделі тактичних комплексів слідчих (розшукових) дій та класифікації тактичних завдань залежно від способу ухилення від військової служби в умовах воєнного стану. Результати. Обґрунтовано, що ефективність доказування у кримінальних провадженнях цієї категорії значною мірою залежить не лише від своєчасності проведення процесуальних дій, а й від правильного вибору тактичних прийомів залежно від способу вчинення кримінального правопорушення, механізму утворення слідів та особливостей слідчої ситуації. Проаналізовано сучасний стан розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ст. 409 КК України, в умовах воєнного стану та встановлено основні проблеми, що виникають під час збирання й оцінки доказів. До таких проблем віднесено складність встановлення прямого умислу військовослужбовця на ухилення від проходження військової служби, необхідність відмежування реального захворювання від його симуляції, підтвердження факту умисного самокалічення, перевірку достовірності медичних документів, а також викриття способів приховування слідів кримінального правопорушення. Особливу увагу приділено визначенню тактичних завдань окремих слідчих (розшукових) дій залежно від способу ухилення від військової служби. Висновки. Доведено, що під час проведення огляду місця події, допиту, освідування, обшуку, тимчасового доступу до речей і документів, слідчого експерименту та призначення судових експертиз слід враховувати специфіку військових правовідносин, особливості проходження військової служби та механізм утворення доказової інформації. Обґрунтовано необхідність комплексного використання спеціальних знань, цифрових доказів, матеріалів службових розслідувань і результатів судових експертиз як взаємопов’язаних джерел доказової інформації.