МОРАЛЬНО-ЕТИЧНА ПРИРОДА НЕУПЕРЕДЖЕНОСТІ У СУДДІВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Анотація

Мета цієї статті полягає у розкритті особливостей морально-етичної природи феномену суддівської неупередженості (безсторонності) на тлі конфлікту інтересів у сучасних філософсько-правових концепціях. Методи. Для досягнення поставленої мети був використаний порівняльно-правовий метод, який дозволив зіставити ролі судді та суддівської неупередженості у різних правових сім’ях. Системно-структурний та формально-догматичний методи сприяли розгляду суддівської неупередженості у двох вимірах – морально-етичному та нормативно-процесуальному, а також аналізу національного законодавства, міжнародних правових документів та практики ЄСПЛ. Герменевтичний метод слугував дослідженню концепцій П. Рікьора (суддя як інтерпретатор і посередник між абстрактним законом та життєвою ситуацією) і Ю. Габермаса (суддя як нейтральний модератор раціонального правового дискурсу). Результати. Визначено, що неупередженість судді іманентно пов’язана із незалежністю та розкривається через поняття конфлікту інтересів як об’єктивної ситуації із підвищеним ризиком впливу неналежних міркувань. Проаналізовано філософські підходи щодо суддівської неупередженості у концепції П. Рікьора та Ю. Габермаса. Обґрунтовано персональний (суб’єктивний вимір) суддівської неупередженості, який дається через особистісні якості конкретного судді та його здатності протистояти внутрішнім і зовнішнім впливам, здатним вплинути на його рішення. Показано, що стандарти неупередженості (безсторонності) судді сягають моральних засад суддівської професії, які в процесі історичного розвитку еволюціонували та трансформувалися у систему правил професійної поведінки і нормативно-правових приписів, спрямованих на досягнення цілей судочинства та забезпечення права особи на справедливий суд. Висновки. Суддівська діяльність врегульовується дуально: нормами позитивного права та морально-етичними принципами, які є основою суспільної довіри до правосуддя. Неупередженість виступає не лише правовою вимогою, але і необхідною рисою особистості судді. Реалістичною метою сучасного судочинства є не повне викорінення суб’єктивності, а пом’якшення упереджень через поєднання внутрішнього морального обов’язку судді (суб’єктивний критерій) та законодавчих гарантій і процедур відводу (об’єктивний критерій).