ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ДІТЕЙ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР У РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Анотація

Мета полягає у висвітленні становища дітей на території Української РСР у роки Другої світової війни й наданні його комплексної історико-правової оцінки, спираючись на результати аналізу трьох взаємопов’язаних явищ, як-от: фізичне знищення дітей нацистським окупаційним режимом, їх залучення до партизанського руху й регулярних військових формувань, зміна й втрата дитячої ідентичності внаслідок усиновлення, депортації та германізації. Методи. При написанні статті стали в нагоді такі методи, як історико-правовий, формально-юридичний, системно-структурний і герменевтичний, а також аналіз і синтез. Саме вказані методи становлять методологічну основу дослідження. Так, при встановленні взаємозв’язку між воєнними обставинами, державною політикою і становищем дитини використано історико-правовий метод. Проаналізувати положення нормативних актів дав змогу формально-юридичний метод, а оцінити історичні практики крізь призму сучасних стандартів прав дитини без їх механічного поширення на відносини, що виникли до ухвалення Конвенції про права дитини 1989 р., – метод правової ретроспекції. Результати. З’ясовано, що окремою категорією жертв нацистської політики винищення були діти. Встановлено, що вступ до партизанського загону упродовж Другої світової війни був способом фізичного виживання частини дітей, насамперед єврейських. Політика СРСР стосовно участі неповнолітніх у війні була суперечливою: з одного боку, перебування дітей на фронті формально було під забороною, з другого – пропагувався образ дитини, яка воює. Діти використовувалися як розвідники, зв’язківці і диверсанти, але рішення про їх залучення приймав безпосередньо військовий командир. Констатовано, що можна вести мову про часткову інституціоналізацію військової служби хлопців віком 12–17 років. Встановлено, що на той час існували дві моделі зміни ідентичності дитини. Так, за першої окремі елементи ідентичності усиновленої дитини за радянським законодавством зазнавали юридичних замін, а за іншої – первинна ідентичність дітей, депортованих і германізованих нацистським режимом, фактично знищувалася. Висновки. За результатами проведеного дослідження окресленого питання зроблено наступні висновки. Дитини за воєнних режимів не визнавалася самостійним носієм прав. Так, нацистська Німеччина (точніше нацисти), пропагуючи домінування однієї раси, докладала максимум зусиль до германізації дітей і перетворювала їх на об’єкт знищення, а радянська влада їх захист підпорядковувала воєнним потребам, поступово залучаючи до участі в бойових діях. При цьому в СРСР цілісного механізму убезпечення дітей не було сформовано. З’ясування відмінних рис моделей ідентичності, а саме юридичної заміни й фактичного знищення ідентичності, дало змогу точніше оцінити різні за метою, способом і наслідками втручання в походження, сімейні зв’язки й культурну належність дитини.