ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ: ХАРАКТЕРНІ РИСИ ТА МІСЦЕ У ПОНЯТІЙНОМУ АПАРАТІ ТЕОРІЇ ПРАВА

Анотація

Мета. Здійснити комплексний теоретико-правовий аналіз поняття правової невизначеності та розкрити його зміст у понятійному апараті загальної теорії права. Методологічну основу дослідження становлять діалектичний метод, структурний і системний підходи, методи аналізу та синтезу, порівняльно-правовий, формально-юридичний та логіко-юридичний методи. Їх застосування дало змогу проаналізувати наукові підходи до розуміння правової невизначеності, виокремити її характерні риси, дослідити співвідношення з правовою визначеністю та сформулювати авторське визначення. Результати. Обґрунтовано доцільність використання терміна «правова невизначеність» у межах загальнотеоретичного дослідження. Встановлено її характерні риси: об’єктивну зумовленість, багаторівневий характер, біполярність, динамічність та контекстну обумовленість. З’ясовано, що правова визначеність і правова невизначеність взаємопов’язані у процесі функціонування права, а певний рівень невизначеності може бути сумісним із вимогами правової визначеності. Запропоновано визначати правову невизначеність як об’єктивно зумовлену характеристику правової реальності, що виявляється у відсутності достатніх підстав для однозначного встановлення змісту правового припису, вибору єдиного правомірного варіанта рішення або достатньо точного передбачення правових наслідків. Висновки. Правова невизначеність не обмежується недоліками нормативного регулювання або труднощами тлумачення правових приписів, а її прояви виникають на різних етапах функціонування права. Виокремлені характерні риси дають змогу комплексно розкрити зміст правової невизначеності та основні особливості її прояву у процесі правового регулювання.